Методика «прийняття командної ролі»: структура, теоретичне обґрунтування
Анотація
Вступ. У сучасних організаціях прийняття власної ролі в команді є ключовим фактором ефективної взаємодії під час досягнення спільної мети. Воно покращує розподіл обов'язків, знижує конфлікти та підвищує продуктивність, тоді як неповне або конфліктне прийняття призводить до підвищення стресу, погіршення продуктивності роботи, меншої задоволеності від діяльності. Інструментів психологічної оцінки міри прийняття командної ролі вкрай недостатньо, відсутні українською мовою.
Мета – розробити методику психологічного оцінювання рівня прийняття командної ролі, що відображає три рівні внутрішньогрупової взаємодії (учасника групи, члена команди, виконавця певної ролі).
Методи. Попередній варіант авторської методики «Прийняття командної ролі» (А. Савченко), анкета для збирання демографічних даних, досвіду командної роботи, актуального стану. Серед математико-статистичних методів застосовувалися процедури експлораторного та конфірматорного факторного аналізу.
Результати. У цій статті представлена структура нової методики, що дозволяє виміряти особливості прийняття ролі в команді. Наданими даними щодо відповідності емпіричних показників, отриманих на вибірці студентів (N=276), підтверджена трирівнева структура, на кожному з рівнів виділено три фактори, що визначають аспекти командної взаємодії, порушення яких заважає людині повністю прийняти на себе свою роль в команді.
Висновки. Розроблена методика психологічної оцінки прийняття ролі в команді демонструє чітку структуру, задовільні показники прилягання до теоретичної моделі, достатню надійність – узгодженість на вибірці студентів. Визначені три рівні прийняття ролі в команді (1) учасника групи; 2) члена команди; 3) виконавця певної ролі) відповідають етапам соціально-психологічної адаптації до умов спільної взаємодії в групі (групова ідентифікація – інтеріоризація норм та правил – диференціація ролей).
Посилання
2. Психологія групової ідентичності: закономірності становлення (2014) : [монографія] / [П.П. Горностай, O.А. Ліщинська, Л.Г. Чорна та ін.]; за наук. ред. П.П. Горностая; Національна академія педагогічних наук України, Інститут соціальної та політичної психології. Київ: Міленіум.
3. Савченко, А. (2025а). Група та команда: порівняльний теоретичний аналіз. Економічна поведінка молоді: конструктивні форми та девіації. Зб. мат. ІV. Всеукр. наук.-практ. конф. (28 листопада 2024 р., Київ), 134-137.
4. Савченко, А. (2025b). Прийняття ролі в групі як індикатор сформованості різних форм ідентичності особистості. Актуальні питання доказової практики в психології і психотерапії: матеріали І Всеукраїнської конференції з міжнародною участю (17 травня 2025 р., Київ), 93-97.
5. Belbin, R. M. (1981). Management teams: Why they succeed or fail. Heinemann.
6. Brewer, W., & Mendelson, M.I. (2003). Methodology and Metrics for Assessing Team Effectiveness. International Journal of Engineering Education, 19 (6), 777-787.
7. Colquitt, J.A., & Jackson, C.L. (2006). Justice in Teams: The Context Sensitivity of Justice Rules Across Individual and Team Contexts1. Journal of Applied Social Psychology, ( 36), 868-899.
8. Fine, G. A., (1983). Shared Fantasy. Role-Playing Games as Social Worlds. Chicago: University of Chicago Press.
9. Flanagan, T.A., & Runde, C.E. (2008). Hidden potential: Embracing conflict can pay off for teams. Leadership in Action (28), 8-12.
10. Hexmoor, H., & Beavers, G. (2002). Measuring Team Effectiveness. 20th IASTED International Multi-conference: Applied Informatics (AI 2002), Innsbruck, Austria, 338-343.
11. Hogan, R.T., & Fernandez, J.E. (2002). Syndromes of Mismanagement. Journal for Quality and Participation, 25(3), 28-31.
12. Ishida, H. (1980). The effects of varied clarity of group goal and substeps upon group problem solving. The Japanese Journal of Experimental Social Psychology, (19), 119-125.
13. Rutar, T., Mason, G. (2004). Assessing Student Design Team Performance in a Learning Community of University Freshman and High School Students. American Society of Engineering Education Annual Conference & Exposition.
14. Tuckman, B. W. (1965). Developmental sequence in small groups. Psychological Bulletin, 63(6), 384–399.
Авторське право (c) належить авторам статті.
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License.
Положення про авторські права Creative Commons
Автори, які публікуються у цьому журналі, погоджуються з наступними умовами:
1. Автори залишають за собою право на авторство своєї роботи та передають журналу право першої публікації цієї роботи на умовах ліцензії Creative Commons Attribution License, котра дозволяє іншим особам вільно розповсюджувати опубліковану роботу з обов'язковим посиланням на авторів оригінальної роботи та першу публікацію роботи у цьому журналі.
2. Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо неексклюзивного розповсюдження роботи у тому вигляді, в якому вона була опублікована цим журналом (наприклад, розміщувати роботу в електронному сховищі установи або публікувати у складі монографії), за умови збереження посилання на першу публікацію роботи у цьому журналі.
3. Політика журналу дозволяє і заохочує розміщення авторами в мережі Інтернет (наприклад, у сховищах установ або на особистих веб-сайтах) рукопису роботи, як до подання цього рукопису до редакції, так і під час його редакційного опрацювання, оскільки це сприяє виникненню продуктивної наукової дискусії та позитивно позначається на оперативності та динаміці цитування опублікованої роботи (див. The Effect of Open Access).
