Організаційні засади розвитку психологічних ресурсів особистісної стійкості молоді в умовах невизначеності
Анотація
Вступ. Сучасні соціокультурні умови, зокрема ситуація тривалої невизначеності, високої стресогенності та травматизації, зумовлюють зростання ризиків порушення психологічного благополуччя молоді. Це актуалізує потребу у впровадженні комплексних підходів, спрямованих не лише на зниження дистресу, а й на розвиток внутрішніх психологічних ресурсів як основи особистісної стійкості. Особливого значення набувають програми, що інтегрують ресурсний, психодинамічний і салютогенетичний підходи та орієнтовані на глибинні механізми саморегуляції й смислової інтеграції досвіду.
Мета дослідження: теоретично обґрунтувати, розробити та емпірично перевірити ефективність комплексної програми розвитку психологічних ресурсів особистісної стійкості молоді в умовах невизначеності, а також визначити ключові механізми її впливу.
Методи. Використано комплекс психодіагностичних методів: шкала тривоги і депресії (HADS), PTSD Screening Scale, New Mental Resilience Questionnaire (NMRQ), Connor–Davidson Resilience Scale (CD-RISC), шкали психологічного благополуччя, Wiesbaden Inventory for Positive Psychotherapy and Family Therapy (WIPPF). Дослідження проведено у форматі формувального експерименту (pre-post дизайн) за участю двох груп молоді (по 16 осіб). Програма реалізовувалася у форматі 10 групових занять.
Результати дослідження засвідчили, що психологічні ресурси виконують буферну функцію щодо дистресу, сприяючи підтриманню психологічного благополуччя. Виявлено, що резильєнтність позитивно пов’язана з показниками благополуччя, тоді як тривожність і депресивність мають негативні зв’язки з ним. Найбільш уразливими компонентами виявилися самоприйняття та здатність до управління середовищем. Емоційна стабільність є ключовим регуляторним ресурсом. Участь у програмі сприяла гармонізації актуальних здібностей, зниженню гіперконтролю та ригідності, підвищенню довіри, прийняття та емоційної відкритості, а також зростанню внутрішньої узгодженості особистості.
Висновки. Розроблена комплексна програма є ефективним інструментом розвитку психологічних ресурсів особистісної стійкості молоді в умовах невизначеності. Її ефективність забезпечується інтеграцією ресурсного, психодинамічного, салютогенетичного підходів і реалізацією механізмів розвитку самоприйняття, емоційної стабільності, відновлення суб’єктності та смислової інтеграції досвіду. Програма сприяє не лише зниженню дистресу, а й формуванню внутрішньої опори та потенціалу посттравматичного зростання, що має важливе значення для підтримки психологічного здоров’я молоді.
Посилання
2. Antonovsky, A. (1987). Unraveling the mystery of health: How people manage stress and stay well. Jossey-Bass.
3. Chykhantsova, O., & Kuprieieva, O. (2021). Possibilities of positive psychotherapy in the formation of hardiness. The Global Psychotherapist, 1(2), 22–26. https://doi.org/10.52982/lkj147
4. Connor, K. M., & Davidson, J. R. T. (2003). Development of a new resilience scale: The Connor-Davidson Resilience Scale (CD-RISC). Depression and Anxiety, 18(2), 76–82. https://doi.org/10.1002/da.10113
5. Lazarus, R. S., & Folkman, S. (1984). Stress, appraisal, and coping. Springer.
6. Luthar, S. S., Cicchetti, D., & Becker, B. (2000). The construct of resilience: A critical evaluation and guidelines for future work. Child Development, 71(3), 543–562. https://doi.org/10.1111/1467-8624.00164
7. Maddi, S. R. (2002). The story of hardiness: Twenty years of theorizing, research, and practice. Consulting Psychology Journal: Practice and Research, 54(3), 173–185. https://doi.org/10.1037/1061-4087.54.3.173
8. McWilliams, N. (2011). Psychoanalytic diagnosis (2nd ed.). Guilford Press.
9. Peseschkian, H. (2004). Salutogenetische Psychotherapie: Ressourcenorientiertes Vorgehen aus der Sicht der Positiven Psychotherapie. Psychotherapie-Wissenschaft, 1, 16–25. https://psychotherapie-wissenschaft.info/article/view/407
10. Peseschkian, N. (2016). Positive psychotherapy: Theory and practice of a new method (reprint/available editions vary). Springer.
11. Peseschkian, N., & Deidenbach, H. (1988). Wiesbadener Inventar zur Positiven Psychotherapie und Familientherapie (WIPPF). Springer Verlag.
12. Pilafas, G., Strongylaki, N. P., Papaioannou, D., Menti, D., & Lyrakos, G. (2020). Adaptation of the Nicholson McBride Resilience Questionnaire (NMRQ) in Greek: A reliability and validity study in an epidemiological Greek sample. Health & Research Journal, 6(4), 123–131. https://doi.org/10.12681/healthresj.25629
13. Pilafas, G., Strongylaki, N. P., Papaioannou, D., Menti, D., & Lyrakos, G. (2020). Adaptation of "Nicholson McBride Resilience Questionnaire" (NMRQ) in Greek. A reliability and validity study in an epidemiological Greek sample. Health & Research Journal, 6(4), 123–131. https://doi.org/10.12681/healthresj.25629
14. Remmers, A. (2021). What does our body tell us in therapy? The Global Psychotherapist, 1(2), 41–44. https://doi.org/10.52982/lkj150
15. Rutter, M. (2012). Resilience as a dynamic concept. Development and Psychopathology, 24(2), 335–344. https://doi.org/10.1017/S0954579412000028
16. Serdiuk, L., & Lytvynenko, O. (2025). Positive psychotherapy in promoting resilience and hardiness. In E. Messias & H. Peseschkian (Eds.), Positive Psychiatry, Psychotherapy and Psychology (pp. 643–653). Springer. https://doi.org/10.1007/978-3-031-94645-5_52
17. Southwick, S. M., Bonanno, G. A., Masten, A. S., Panter-Brick, C., & Yehuda, R. (2014). Resilience definitions, theory, and challenges: Interdisciplinary perspectives. European Journal of Psychotraumatology, 5, 25338. https://doi.org/10.3402/ejpt.v5.25338
18. Southwick, S. M., Litz, B., Charney, D., & Friedman, M. J. (2011). Resilience and mental health: Challenges across the lifespan. Cambridge University Press. https://doi.org/10.1017/CBO9780511994791
19. Stainton, A., Chisholm, K., Kaiser, N., Rosen, M., Upthegrove, R., Ruhrmann, S., & Wood, S. J. (2019). Resilience as a multimodal dynamic process. Early Intervention in Psychiatry, 13(4), 725–732. https://doi.org/10.1111/eip.12726
20. Tedeschi, R. G., & Calhoun, L. G. (1996). The Posttraumatic Growth Inventory: Measuring the positive legacy of trauma. Journal of Traumatic Stress, 9(3), 455–471. https://doi.org/10.1002/jts.2490090305
21. Tedeschi, R. G., & Calhoun, L. G. (2004). Posttraumatic growth: Conceptual foundations and empirical evidence. Psychological Inquiry, 15(1), 1–18. http://dx.doi.org/10.1207/s15327965pli1501_01
Авторське право (c) належить авторам статті.
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License.
Положення про авторські права Creative Commons
Автори, які публікуються у цьому журналі, погоджуються з наступними умовами:
1. Автори залишають за собою право на авторство своєї роботи та передають журналу право першої публікації цієї роботи на умовах ліцензії Creative Commons Attribution License, котра дозволяє іншим особам вільно розповсюджувати опубліковану роботу з обов'язковим посиланням на авторів оригінальної роботи та першу публікацію роботи у цьому журналі.
2. Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо неексклюзивного розповсюдження роботи у тому вигляді, в якому вона була опублікована цим журналом (наприклад, розміщувати роботу в електронному сховищі установи або публікувати у складі монографії), за умови збереження посилання на першу публікацію роботи у цьому журналі.
3. Політика журналу дозволяє і заохочує розміщення авторами в мережі Інтернет (наприклад, у сховищах установ або на особистих веб-сайтах) рукопису роботи, як до подання цього рукопису до редакції, так і під час його редакційного опрацювання, оскільки це сприяє виникненню продуктивної наукової дискусії та позитивно позначається на оперативності та динаміці цитування опублікованої роботи (див. The Effect of Open Access).
